| Війська | Сухопутні війська ЗСУ 1129-ий зенітний ракетний Білоцерківський полк, (1129 ЗРП, в/ч А1232) 2-ий зенітно-ракетний девізіон 3-тя зенітна батерея |
| Звання | Солдат |
| Посада | Водій-радіотелефоніст медичного пункту |
| Географія фронтових доріг | Донеччина |
| Відзнаки | Нагрудний знак «Ветеран війни» |
Михайло Бєлозор
(«Дон»)
Про героя
Народився в Салим ррфср. У ранньому дитинстві родина переїхала в село матері, Олени Григорівни, - Вільховець на Богуславщині . Тут закінчив школу. У Богуславському ПТУ № 7 здобув професію «Лицювальник-плиточник». Свій трудовий шлях присвятив саме будівництву та проведенню якісних ремонтів у будинках та квартирах замовників. Був майстром із «золотими» руками та щирим другом із добрим серцем, який прийде усім на допомогу.
Пройшов не одну «гарячу» точку на Донеччині. Про будні військового нічого не розповідав своїй дружині Ларисі, із якою в мирі й злагоді прожив більше 10 років. Оберігав її спокій.
На початку 2025 року захисник став почуватися недобре, його перевели на військовий полігон, де передавав набуті знання новобранцям. В лютому чоловік вирішив пройти обстеження, після якого почув невтішний вирок лікарів — рак легенів 4 стадії. Далі Михайло Володимирович проходив лікування, повторюючи рідним: «Я — сильний, я не здамся хворобі…»
На жаль, важка хвороба зупинила серце захисника України на позначці 46 років, принісши біль і смуток у серця рідних — неньки Олени Григорівни, сина Володимира, дружини Лариси та її дітей Олександра, Альони, Інни, яким став справжньою опорою після смерті рідного батька. Втратили брата сестра Тетяна та брат Володимир, котрий із 2022 року захищає Україну.
Народився в Салим ррфср. У ранньому дитинстві родина переїхала в село матері, Олени Григорівни, - Вільховець на Богуславщині . Тут закінчив школу. У Богуславському ПТУ № 7 здобув професію «Лицювальник-плиточник». Свій трудовий шлях присвятив саме будівництву та проведенню якісних ремонтів у будинках та квартирах замовників. Був майстром із «золотими» руками та щирим другом із добрим серцем, який прийде усім на допомогу.
Пройшов не одну «гарячу» точку на Донеччині. Про будні військового нічого не розповідав своїй дружині Ларисі, із якою в мирі й злагоді прожив більше 10 років. Оберігав її спокій.
На початку 2025 року захисник став почуватися недобре, його перевели на військовий полігон, де передавав набуті знання новобранцям. В лютому чоловік вирішив пройти обстеження, після якого почув невтішний вирок лікарів — рак легенів 4 стадії. Далі Михайло Володимирович проходив лікування, повторюючи рідним: «Я — сильний, я не здамся хворобі…»
На жаль, важка хвороба зупинила серце захисника України на позначці 46 років, принісши біль і смуток у серця рідних — неньки Олени Григорівни, сина Володимира, дружини Лариси та її дітей Олександра, Альони, Інни, яким став справжньою опорою після смерті рідного батька. Втратили брата сестра Тетяна та брат Володимир, котрий із 2022 року захищає Україну.
