Народився в селищі Молодіжному на Херсонщині. Його виховували дві мами: Ірина -справжня мама, яку син називав Іванівна, та рідна сестра мами - Тамара. Так сталося, що в сестер рано померла мама, бабуся Олександра, пані Ірина оформила опіку над молодшою сестрою, яка і стала головною нянькою. Потім народилася сестра Альона, яку вже няньчив сам Олександр. У тяжкі часи безгрошів’я після закінчення місцевої школи пішов на роботу. Так став будівельником, спочатку з татом, а потім уже самостійно. Мав відрядження на будівництва в різні куточки України. У 2022 році довелося разом з мамою пережити окупацію. З радістю і пригощеннями стрічали українських військових разом усією Херсонською громадою.
Коли потрапив у військо не мав змоги часто спілкуватися з рідними. Щотижня дзвонив на навчанні. Потім перед і після завданнями. Перше завдання тривало місяць, було багато боїв, отримав контузію і втратив побратимів. Важко переживав. Без особливої можливості полікуватися вийшов на коротке друге завдання, а третє стало останнім. Вийшов 17 травня, мав 25 повернутися. Але о 9.00 ворог розпочав штурм та обстріл позицій. Усі четверо з позиції не вижили. Тіло воїна повернули в одному з обмінів.
Доки син був в списках безвісти зниклих, селище Молодіжне дуже сильно обстрілювали. Тому Іванівна (мама) переїхала до мами (рідної сестри) в Саварку.